Про німецьких поліцаїв: вони мене зупиняють щоразу як іду через Гьорліц (польська траса А4), щоразу zollkontrolle (митний контроль), а в глибині країни - аutobahn рolizei (дорожня поліція). Але щоразу відпускають, дякуючи Богу. Проте в інших країнах євросоюзу мене ні разу не зупиняли - причому їжджу багато як по трасах так і по містах.
А у нас?! Тільки проходиш митницю, як за 200 метрів стоїть патрульна жигулька і пузатий мєнт махає палкою - ставааааааай! І перше питання в нього - не ваші документи, а тупо - що везете?
Так, мля, яке його діло що я везу??!! Та хоч труп москаля, що з того? Він, що цікавиться тим, що я везу для безпеки руху, чи може з міркувань правильного навантаження на осі, чи правильно я закріпив вантаж??? Ніфіга!!! Дзуськи!!! Його цікавить чи я то везу легально чи ні, бо як нелегально (контрабас), то він з того матиме дещицю!!!
Так я завжди таким відповідаю - я "під пломбою" - то ті лінтяї навіть доки не дивляться - опускає очі до дверей, дивиться сумно на пломбу, і бурмочучи під ніс, щось про щастя і дороги топає до своєї машини. Причому, таке враження що митна пломба для дайців, мов голка в яйці для чахлика невмерущого - в руки не беруть, а тупо дивляться на неї із благовійним страхом, на відстані 3-х кроків від авто!
І так на всіх кордонах! Тільки бус на горизонті, а в дайців рефлекс собаки Павлова - слина вже виділяється, шлунковий сік досягає своєї найбільшої концентрації, розум (при наявності) притупляється, а інстинкти загострюються - ведуть авто очина доки не під"їдеш ближче, а вже тоді блискавично кидається до дорожнього полотна із жестом негайної зупинки в ту мить, як авто порівнюється із таким "служивим". Я таки протягую метрів 100, і стою... Дайці, не залежно від своїє фіз.підготовки та об"єму талії пробігають тих 100 метрів зі швидкістю спринтера! Хто мудріший з них - дивиться уважно на задні двері, і побачивши митну пломбу - ліниво махає жезлом - "їжжай" і очі в них таааакі сумні..., а хто тупіший, біжить до дверцят водія, і захекуючись, розбризкуючи слину незрозуміло бурмочуть про своє положення в цьому світі, і назву посади чи звання яке вони купили, а тоді чітко та голосно ключове питання: - Що везете, шановний", і вимовляють цю фразу з таким гордим, зверхнім виглядом обличчя, приймаючи позу отримання ордена за заслуги перед Батьківщиною, наче на них націлені сотні відеокамер, дивлячись водію в очі так, наче той останній хробак, і він зараз помре від волевиявлення дайця... демонструє всім своїм нікчемним виглядом, хто господар положення...
Але таких ми швидко обламуємо, говорячи про вантаж під митним контролем, а коли я маю ще час та натхнення - читаємо разом нормативно-правові документи (про порядок зупинення т\з, про те, як дай має представитись), і в особливо гарному настрої ми з дайцем читаємо ще й газетну помітку, про те як дай м. Львова приносять мені вибачення - зазвичай це дуже гарно впливає на інспектора - він стає уважним, ввічливим, з"являється в нього і чітка вимова, але при цьому у них (в більшості випадків), розвивається сколіоз та викривлення хребта... І такі сумні в них очі, коли вони стоять під дощем біля мого вікна, а поруч проїжджають інші буси...
