Медведчук - проект Путіна

[Romanoproddi]

друкую в курілці - щоб більше народу бачило. а то багато хто забув хто то такий. Сірий кардинал.


Віктор Медведчук - антиУкраїнський вибір
сьогодні о 22:21

Починаємо публікувати витяги з Книжки Дмитра Чобота "Нарцис або Штрихи до політичного портрету Віктора Медведчука".

http://farysei.narod.ru/narciss.html#ch01

Витяги будемо намагатися робити максимально короткими та інформативними аби ви зрозуміли хто такий Віктор Медведчук і чому його ідеї ("Український вибір", федералізація та вступ України до митного союзу, як російська мова як друга державна) небезпечні для українців.

ЧАСТИНА 1

ДЕ РОЗПОВІДАЄТЬСЯ ЯК БАТЬКО МЕДВЕДЧУКА БУВ КОЛАБОРАЦІОНІСТОМ НІМЕЦЬКИХ ФАШИСТІВ

Батько Віктора - Володимир Нестерович Медведчук - народився 5 серпня 1918 року у містечку Корнин Брусилівського (тепер Попільнянського) району Житомирської області. У дитинстві він захворів на туберкульоз кісток і, як наслідок, став інвалідом - мав дуже викривлений хребет і кульгав на ногу. Через фізичні вади з початком радянсько-німецької війни його не взяли до війська.

У роки німецької окупації в Корнині встановлено новий режим. Вся влада концентрувалась в районній управі на чолі з німцем Райманом, якому також підпорядковувались жандармерія, підрозділ місцевої поліції (понад сто осіб) і трудовий відділ - дуже своєрідна установа з використання робочої сили, німецькою мовою Аrbeittamt.

Окупанти ввели продовольчий податок - контингент. Його й збирали у навколишніх селах поліцаї. У селян забирали зерно, худобу, птицю, свиней. Важко сказати, чи в поліцію та інші окупаційні установи йшли служити з ідейних міркувань - швидше чисто з безпринципної меркантильності, адже всім рядовим працівникам німецької адміністрації у Корнині видавали по 300 окупаційних марок у місяць і по одному кілограму м'яса в тиждень. Очевидно, що саме таку платню отримував співробітник трудового відділу районної управи у Корнині Володимир Нестерович Медведчук - рідний батько теперішнього першого заступника Голови Верховної Ради України. Він працював у цій установі з квітня 1942-го і до листопада 1943 року.

Основним завданням корнинської окупаційної установи Арбайттамт було виконання завдань гітлерівців щодо примусового вивезення на роботи до Німеччини працездатної молоді з Корнина та навколишніх сіл.

Як свідчать матеріали воєнного трибуналу за період з 22 квітня 1942 і до 15 травня 1943 року через корнинський трудовий відділ на примусові роботи до Німеччини було відправлено 1649 осіб.

Після відступу у листопаді 1943 року німецьких окупантів та встановлення у Корнині радянської адміністрації військовою контррозвідкою Народного комісаріату оборони СМЕРШ у Корнині заарештовано велику групу осіб, які співпрацювали з німцями. Серед них був і співробітник корнинської установи під назвою "Arbeittamt" ВОЛОДИМИР НЕСТЕРОВИЧ МЕДВЕДЧУК...

Серйозність обвинувачень, напівголодне утримання, фізичні тортури та інші методи впливу були спрямовані на те, щоб психологічно зламати арештованих і добитися від них потрібних слідству показів. Можливо, саме такі заходи привели до того, що всі співробітники німецьких окупаційних установ у Корнині визнали себе членами Організації українських націоналістів, правда не вказали якої саме - бандерівської чи мельниківської.

Варто зазначити, що саме в цей час Організація українських націоналістів під керівництвом Степана Бандери та її воєнний підрозділ УПА становили серйозну силу, яка протистояла як фашистській Німеччині, так і радянській імперії. Для їх компрометації органи НКВД намагалися всіх німецьких прислужників одночасно назвати і українськими буржуазними націоналістами та приписати їм воєнні злочини гітлерівців, у тому числі участь у масових розстрілах мирних жителів. Таким чином борцям за самостійність України радянська пропаганда приписувала неіснуючі за ними гріхи і намагалася дискредитувати весь визвольний рух в очах населення та світової громадськості. Напевне, саме такий випадок стався з корнинськими поліцаями і співробітниками німецьких установ. Усі вони, навіть французи, як у випадку з В.Преваром, визнали себе українськими буржуазними націоналістами і дали покази, що пішли на співпрацю з німецькими окупантами за завданням ОУН.

[Мановар]

так, я знаю хто він... але він пішов з політики і туда йому дорога
а бог не встигне його покарати на Землі, хіба люди покарають

[Romanoproddi]

він не пішов з політики - на то він і Сірий кардинал.

[Romanoproddi]

ЧАСТИНА 2: КРИМІНАЛЬНИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ

Як свідчать матеріали кримінальної справи №15-100, яку вела прокуратура міста Києва, 8 листопада 1973 року о 18 годині 50 хвилин (під час відзначення чергової річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції) Віктор Володимирович Медведчук -командир ДНД Ленінського райкому ЛКСМУ столиці - разом з Ігорем Дмитровичем Яковенком - комісаром загону ДНД юридичного факультету університету та їхнім колегою Сергієм Володимировичем Авраменком проходили по Хрещатику. Йдучи повз телефон-автомат, В.Медведчук із товаришами почули лайку з вуст двох молодих хлопців. Це були неповнолітні Єфремов і Кричак. За свідченнями В.Медведчука і його приятелів, дружинники підійшли до юнаків, представилися і запропонували пройти у штаб ДНД, який знаходився на другому поверсі будинку №23 по вулиці Хрещатик. Однак Єфремов втік, а Кричака затримали і повели в парадний під'їзд. Підходячи до будинку, А.Кричак вказав на відсутність відповідної таблички і відмовився входити в темний під'їзд. Далі процитуємо матеріали кримінальної справи:

"З показів Кричака видно, що Медведчук, Яковенко і Авраменко, втягнувши його в парадний, почали його бити руками і ногами. Він знаходився в правому кутку коло дверей, правою частиною тіла до стіни, закривши руками обличчя. Удари йому приходилися в ліву незахищену частину тіла. Потім йому було завдано два удари по голові, від чого він впав. В подальшому, як показав Кричак, Медведчук витягнув з кишені пістолет і, погрожуючи ним, вимагав піднятися, з голови на обличчя текла кров. Він також показав, що його били ще раз, коли він намагався втекти".

Свідком побиття Андрія Кричака стала не встановлена слідством жінка, яка покликала на допомогу двох військовослужбовців Плахотіна і Косолапова. Коли останні зайшли в парадне, то побачили, що Медведчук, Яковенко та Авраменко вели Кричака і він був весь у крові. У зв'язку з цим викликали карету швидкої допомоги, яка доставила А.Кричака в лікарню № 14, де йому надали медичну допомогу.

"В наступні дні, - зазначено в матеріалах кримінальної справи, - Кричак через хворобливий стан знаходився вдома, в школу не ходив, а 15 листопада 1973 року при судово-медичному обстеженні у нього, крім рани на голові, було встановлено- перелом сьомого ребра зліва".

Зовсім інші покази давали обвинувачувані. У справі зазначено:

"Допитувані на всьому протязі слідства обвинувачувані Медведчук, Яковенко і Авраменко заперечували факт побиття Кричака і показали, іцо Кричак намагався вирватися, впирався, не хотів йти, на вулиці намагався вдарити Медведчука, а в парадному вдарив у груди Яковенка, голову розбив в момент, коли втікав, і, спіткнувшись на сходах, вдарився до поштових скриньок, ребро міг зломати при ударі до перил сходового маршу і падінні на його східці.

Їх покази спростовуються комісійною судово-медичною експертизою, проведеною республіканським бюро судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я УРСР у складі головного судово-медичного експерта МОЗ УРСР, Заслуженого лікаря УРСР, доцента Грищенка О.А., професора Левенця В.Н., судово-медичних експертів цього бюро Свид К.С. і Кузьміної Є.І.

По заключенню даної експертизи ці пошкодження утворилися від дії тупих предметів з обмеженою поверхнею.

Забійна рана м'яких тканин потиличної частини голові могла утворитися від удару будь-якої частини гумового муляжа пістолета, три зразки яких були надані експертизі.

Перелом ребра, як вказують експерти, міг стати наслідком удару взутої ноги.

Комісійна експертиза повністю виключила можливість утворення встановлених у Кричака тілесних ушкоджень при обставинах, на які вказують обвинувачувані Медведчук, Яковенко, Авраменко, а саме: утворення перелому ребра від удару до перил і сходового маршу, а забійної рани голови - при падінні і ударі до поштових скриньок".

Таким чином, дані експертизи неспростовно свідчать, що Медведчук, Яковенко та Авраменко давали слідству і суду неправдиві покази. Між іншим, свідок Косолапов у залі суду ствердив, що спочатку "трійця" пояснила наявність крові на потерпілому Кричаку тим, що він "на вулиці зачепився за плотик і вдарився головою до бордюрного каменя". Однак закривавлений парадний під'їзд та сходовий марш, а також свідчення мешканців будинку №23 по вулиці Хрещатик незаперечне спростовували брехню -пригода відбулася не на вулиці, а в будинку, і це була жорстока кривава розправа.

Через те Медведчук та його спільники придумали нову брехню про сходи і поштові скриньки, яку у свою чергу спростувала судмедекспертиза.

Отже, Медведчук та його поплічники не визнали вини - навпаки, за допомогою неправдивих свідчень вони намагалися ввести слідство і суд в оману.

Більше того, на свідків під час суду чинився тиск і залякування з боку невідомих осіб. Так свідок військовослужбовець Косолапов заявив, "що під час суду члени оперативного загону погрожували йому розправою, якщо він не дасть таких показів, як обвинувачені".

Але цей випадок із кримінальними добровольцями був далеко не єдиним. Розслідування виявило і багато інших диких у правовому відношенні речей.

"Так в штабі по вул.Хрещатик, 23, - зазначав старший слідчий В.Мельник, - били неповнолітніх, влаштовували особисті обшуки без належного оформлення протоколу, в роботі з неповнолітніми був відсутній такт і культура, виявлено слабке розуміння членами комсомольських оперативних загонів своїх прав та обов'язків".

Слідство прийшло до висновку:

"Як видно, керівництво загоном було доручено не перевіреним особам, з низькими моральними якостями, якими є Медведчук і Яковенко".

25 квітня 1974 року вироком народного суду Ленінського району міста Києва під головуванням судді Крученюк підсудні В.В.Медведчук, І.Д.Яковенко і С.В.Авраменко були засуджені за статтею 102 Кримінального кодексу Української РСР до 2 років позбавлення волі кожен за те, що вони 8 листопада 1973 року побили неповнолітнього Андрія Маратовича Кричака, заподіявши йому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середньої тяжкості.

Всі обвинувачені були взяті під варту прямо в залі суду.